Історія Новостепанівки
Село Новостепанівка розміщене біля дороги, що веде від села Голубівки до міста Павлограда, через Попасне.
Село оточують великі балки, які в народі називають Качкарами. Місцями в балках ростуть байрачні листяні ліси.
В 1794 році тут поселилися перші жителі, вихідці з села Івано-Михайлівки. Поступово число хат збільшилось. Так виникло село, яке назвали Тіпахівкою. Пан дуже бив людей, “тіпав”, звідси і назва –Тіпахівка. Село розміщалось на горбах, земля на рівнині належала панові. Село було панське. Ним володів граф Штейнберг. Граф одружив свою дочку із поміщиком Ляхом Петром і віддав це село із селянами в придане дочці. З того часу нові господарі перейменували село на Новопетрівку. Це відбулося в 1863 році .
В Новопетрівці в цей час вже налічувалось 50 дворів і 504 чоловіка населення.
В 1890 році син Петра Ляха Степан збудував у селі церкву і село назвав Новостепанівкою. Ця назва за селом зберігається по цей час.
Після скасування кріпосного права в 1861 році селянам дали наділи по 2 десятини на чоловіка, жінки і діти наділу не одержували. За переписом населення в 1861 р. в селі налічувалось 217 дворів з населенням в 1339 чоловік, а земля була розділена на 216 осіб.
Тяжке було життя трудящих. Всі роботи виконувались вручну. Товари промислового вжитку не завозились, і тому людям доводилось їхати до м.Новомосковська за 28 км за такими товарами, як сіль, біла глина, гас.
Село поступово переміщувалося, селяни стали переносити свої будівлі з горбів, балок на рівнину.
У роки революції 1917 року і в роки Громадянської війни цілий ряд жителів села прийняли участь у боях за Радянську владу. В лісах Присамар’я організувався партизанський загін, яким командував Бибик. Загін поповнювався жителями навколишніх сіл, в тому числі і новостепанівцями. В партизанському русі приймали участь: Лісняк Іван Омелянович, Нечипоренко Никифор Сидорович, Лисий Василь Овсійович, Мороз Марко Іванович, Коваль Ілля Федорович та інші.
Мороз Марко Іванович прибув в село весною 1918 року і був першим організатором і головою Новостепанівського сільського революційного комітету, а через деякий час головою Попасненського волосного революційного комітету.
В 1924 році в селі був створений партійний осередок. Першими комуністами були Реуд Іван Йосипович, Мороз Марко Іванович, Підопригора Панас Олексійович.
Масова колективізація в селі відбулася в 1930 році, коли вже всі господарства об’єдналися в колгосп, який був названий “Вперед”.
Мирна праця людей в 1941 році була перервана війною. 280 чоловік пішло захищати свою Батьківщину від фашистських загарбників.
З 29 вересня 1941 року до 20 вересня 1943 року Новостепанівка і Радсело були окуповані фашистами. Під час окупації була вивезена насильно до Німеччини молодь, 22 чоловіки з Новостепанівки і 18 чоловік з Радсела. Серед них: Великодній Архип Мусійович, Вакуленко Катерина Климівна, Сітковський Петро Лук’янович, Дузь Ольга Федорівна і інші. Четверо комуністів були розстріляні: Колесник Григорій Силович, Дузь Марія Петрівна, Ситник Григорій Михайлович, Лисий Григорій та 2 невідомих полонених розстріляні в ямі на 2 бригаді.
В 1943 році 20 вересня о 8 годині ранку Радянська Армія звільнила село. При цьому відбулися бої, гарматні обстріли з обох сторін, після чого навальним наступом піхотних частин ворог був відкинутий від села і село звільнено. При відступі окупанти спалили всі будівлі, а також 182 будинки колгоспників. В 1941 році в селі було 250 дворів.
150 воїнів учасників війни нагороджені орденами і медалями. 115 воїнів загинули в боях.
З року в рік колгосп економічно укріплювався і в 1940 році колгосп “Вперед” приймав участь у Всесоюзній сільськогосподарській виставці в Москві за досягнуті результати в рослинництві і тваринництві. Головою колгоспу в цей час був Косяченко Артем Тимофійович, який працював на цій посаді й після війни, до 1955 року.
В післявоєнний період селяни почали активно відбудовувати своє село.
З 1955 по 1965 роки колгоспом керував Мозгових Павло Миколайович. В цей час в селі побудовано Будинок культури, лікарню, магазини, птахоферму, молочно - товарні ферми, птахоферми, свиноферми. Електричний струм надходив в село по високовольтній лінії з Дніпрогесу.
З 1965 року головою колгоспу став Вуйчицький Анатолій Станіславович, який працював у нашому селі до 1978 року. З 1964 по 1976 роки в сел. Побудовано 15 тваринницьких приміщень, 3 магазини, восьмирічна школа на 200 учнівських місць – 1971 рік, дитсадок “Ромашка” на 50 місць, 5,5 км доріг з твердим покриттям, механізований тік, мол цех (1975 р.), контору колгоспу, сільську раду, зерносховище, птахоферму, проведена реконструкція свинарників, побудована механічна майстерня.
За наполегливу працю голова колгоспу Вуйчицький А.С, доярка Курносова О.М., бригадир комплексної бригади Чорний М.Л. нагороджені орденом Жовтневої революції. З 1978 по 1988 рік на чолі колгоспу працював Курносенко В’ячеслав Павлович. Під його керівництвом побудовано літній табір для великої рогатої худоби, що був одним з- найкращих у області. Село оновлюється новими будинками, асфальтуються дороги, побудовано сільський водогін, міні-кормозавод “Хортиця” (1984 р.).
У 1985 році колгоспу “Вперед” вручено перехідний Червоний Прапор, який вручав перший секретар Новомосковського райкому партії Коверець Віктор Петрович.
В 1988 році колгосп очолив Бойко Василь Михайлович. Проблемою села в цей час була відсутність газифікації. В 1989 році почали будувати газопровід і до 1991 року всі будинки в селі були газифіковані.
Після підписання Президентом України Указу про проведення аграрної реформи землі колгосп “Вперед” було розпайовано між його членами. Кожен колгоспник отримав пай розміром близько 5 гектарів землі. В даний час більшість пайовиків здали свої наділи в оренду агрофірмі “Олімпекс-Агро”. На їх основі було утворено відділення “Вперед” вищеназваної агрофірми, де працюють більшість жителів села.
